Рожищенська міська рада
З вірою до Бога, з правдою - до людей

Григорій Давидович салютував на честь перемоги в Берліні

 

72 роки минуло з того часу, як завершилася Друга світова війна. Війна, в якій український народ зазнав колосальних втрат. Статистика свідчить, що кожен другий українець  загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтами та арміями, було чимало українців.

Про нелегкі часи, обстріляну молодість розповідає рожищанин Григорій Михайлович Давидович – воїн-артилерист, учасник визволення Прибалтики та Польщі, штурму Берліна.

В молоді роки Григорія Давидовича відразу забрали на фронт, бо, як каже, не було вже кого брати. Воював у складі Червонопрапорної Гатчинської дивізії. Цілий рік молодий юнак перебував під дощем з куль, а музику замінювали гул гармат. Та вони вірили в те, що роблять вірну справу і звільняють землю своїх батьків від фашистської навали.

«Після звільнення прибалтійських країн, де загинуло дуже багато наших земляків, вихідців із Західної України,  нашу дивізію ввели до складу 1-го Білоруського фронту під командуванням маршала Жукова. Разом з ним звільняли Польщу та йшли до Берліну», - розповідає ветеран.

Важкою була дорога в німецький край. Коли ж перейшли польсько-німецький кордон, звільняючи мирне населення від фашистського іга, під Берліном, німці зажадали перемир’я.  «Гітлер капут!» - викрикували вони. Але Сталін відповів коротко: «Ніякого перемир’я не буде. Тільки капітуляція», - пригадує Давидович.

«Тоді було страшно, як пішли літаки штурмити Берлін», - в зажурі похитує головою сивочолий дідусь.

А перемогу вважає святом. Бо на кінець то за стільки часу стихло небо і перестала стогнати від болю земля. І гордо розповідає, як салютував в честь перемоги в Берліні з своєї «пушечки».

 

« повернутися до списку новин