A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Рожищенська міська рада
Волинська область, Рожищенський район

Душевне свято: 90-річний ювілей вчителя Євгена Фандича з Рожища

Дата: 28.08.2019 15:45
Кількість переглядів: 731

Довгожителі – це жива історія нашого краю. Молоде покоління повинно пишатися їхньою життєвою мудрістю, багатим досвідом, незламністю перед воєнними лихоліттями, голодоморами та труднощами післявоєнної відбудови.

Сьогодні 28 серпня – звичайний сонячний літній день. Хоча це не зовсім звичайна дата. Цього дня свій поважний ювілей, 90-річчя святкує шляхетна людина, вчитель з великої літери, який протягом багатьох років сіяв зерна мудрості у навчальних закладах Горохівського та Рожищенського районів – Євген Фандич.

У передсвятковий день ми навідалися до ювіляра. Попри поважний вік, Євген Іванович – оптиміст. Крім того, у свої  роки має гарну пам’ять. Тож порадував нас цікавими  історіями. Розповів про свій життєвий шлях, поділився спогадами про свої щедро насичені подіями роки, про армію, як працював у трьох навчальних закладах, про дітей, онуків та правнуків.

Євген Фандич родом із села Угів Горохівського району. Народився у 1929 році в сім’ї педагогів. Саме перед війною закінчив 4 класи. Бог так розпорядився, що не довелося брати участь у воєнних сутичках, але на шляху зазнав чимало бід. У роки війни та післявоєнної розбудови всі працювали до сьомого поту. Тоді не дивилися, чи малий, чи старий. Але попри труднощі та нелегке життя тоді ще юного Євгена можна було бачити з книжками в руках.

«Я весь час жив книжками», – посміхаючись каже ювіляр. А в мріях завжди бачив себе в професії машинобудівника. Але не склалося.

Коли повернувся зі Східної Прусії (нині Калінінград, –  авт), де проходив чотирирічну строкову службу, не встиг подати документи в омріяний Київський вуз. Аби не гаяти часу вступив до інституту в Луцьку на новостворений фізико-математичний факультет. І так захопився навчанням, а згодом викладацькими буднями, що нині не уявляє свого життя без вчителювання.

«Якось так склалося, що скрізь, де не робив з нуля створював фізичний кабінет. І в селі Брани Горохівського району, під Львівщиною, куди потрапив по розподіленню вчителювати відразу після інституту, в школі №2 міста Рожища та в Топільненській школі, –  пригадує Євген Іванович. – Можу з гордістю сказати, що серед 8-річних шкіл Рожищенського району, де були фізичні кабінети, в школі №2 був найкращий. До нас приїздили на показові виступи й з райкому, й обласні посадовці».

Де б не працював Євген Іванович віддавався на повну, душею розчинявся у дітях, а вони дуже любили його уроки. Бо тут не було сухої теорії, а навпаки: все було побудоване на практичних заняттях.

«Фізика – це наука досліджень», –  підкреслює наш співрозмовник.

Окрім своїх прямих обов’язків, вчитель фізики організовував з дітьми редколегію, фотогурток і навіть музичний ансамбль. Щоправда, ансамбль функціонував при школі у Бранах, бо на той час це було багатше село, яке мало змогу закупити інструменти для діток.

«Дуже любив грати на акордеоні, –  каже Євген Фандич. – Пам’ятаю ще в дитинстві назбирав гроші та купив собі цей інструмент. Навчився сам, головне – бажання».

Школа для педагога стала другою домівкою. Місцем, де не тільки реалізував себе як професіонала, а де відчував потребу та любов. До речі, саме на інститутській лаві наш співрозмовник зустрівся зі своєю дружиною Оленою Володимирівною, яка була родом із села Козин Рожищенського району. Зі своєю супутницею він пліч-о-пліч пройшов усі випробовування, які випали їм на життєву дорогу. Вона вчителька математики, а він фізик.  Хіба може бути краще поєднання? J Разом виховали та вивчили  двійко дітей – Людмилу та Ярослава. Тішилися внуками – Сергієм, Тетяною, Вікторією та Павлом. Ще й досі онуки пригадують в якій дисципліні тримали їх дідусь із бабусею. Але зізнаються, що завдяки їм, досягли в навчанні гарних висот. Щоправда, вчительську стезю обрала одна Вікторія, яка нині продовжує справу своїх дідуся й бабусі у Рожищенському навчально-реабілітаційному центрі для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Ось уже понад 10 років Євген Іванович йде по життю з одним крилом. На жаль, дорога дружини була коротшою. Але всю свою любов, турботу та знання сьогоднішній ювіляр віддає своїм правнукам – Яночці, Наталочці та Олічці. І щовечора ці маленькі красуні йдуть у ліжко з радістю, бо дідусь Євген розкаже казочку на нічку.

Не віриться, що цьому чоловікові вже 90. Він пам’ятає все своє життя до дрібниць, і, не зважаючи на поважний вік, залишається активним, цікавиться життям своїх вихованців, нікому не відмовляє у мудрій пораді, та й вдома по господарству багато роботи продовжує робити сам. Хоч роки беруть своє і забирають здоров’я, але їм не під силу відібрати ясний розум та добру душу… Зі святом Вас, Євгене Івановичу!

Ірина Зенц


Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь