Це моя професія: інтерв'ю з фельдшеркою Рожищенського ЦПМСД
Розпочинаємо нову рубрику «Наші», у якій (не)звичайні люди розкажуть про те, як вдосконалюють світ та бачать себе в ньому.
Про мрії, відповідальність та людей розповідає наша перша учасниця Юлія Остапчук.
Юлія Остапчук
Родом: село Рудка-Козинська Рожищенського району.
Освіта: у 2014 році закінчила Луцький базовий медичний коледж за спеціальністю «Лікувальна справа» (фельдшер). У 2019 році здобула спеціальність «Фізична реабілітація» у Луцькому інституті розвитку людини університету «Україна».
Місце роботи: з 2018 року працює фельдшером АЗПСМ № 1 КНП «Рожищенський центр первинної медико-санітарної допомоги».
Улюблений колір: червоний.
Улюблений вид відпочинку: походи у гори.
Кава чи чай: кава з вершками.
Улюблені квіти: троянди, ромашки, лілії, хризантеми.
Як реагує Твоє оточення, коли дізнається, де ти працюєш? Що найважче?
Моє оточення звикло до моєї роботи. І, мабуть, у більшості в телефоні я записана, як «фельдшер», або «масажист», бо надаю ще й масажні послуги.
Найважче – це вміти собою керувати. Як би не здавалось, що ти вже звик до таких ситуацій, але бувають дуже складні моменти в професійному житті. Саме тому потрібно навчитися зберігати спокій.
Розкажи, будь ласка, про Твоє перше чергування.
Моє перше чергування було на Приймальному відділенні Рожищенської ЦРЛ, коли я ще навчалася в медичному коледжі. Пам’ятаю, привезли чоловіка з численними порізами. Це був нещасний випадок під час робіт з циркуляркою. Тоді я остаточно зрозуміла, що це моя професія.
Пам’ятаю й перші виклики, коли почала працювати в сімейній медицині, завідувачкою ФАПу в селі Дмитрівка. Було важко, адже доводилося працювати в основному зі старшими та геть маленькими пацієнтами. Але мала велику підтримку від головного лікаря, на той час Володимира Мосійчука та лікаря Геннадія Шкуро, які не тільки давали поради, а й допомагали психологічно. А це дуже потрібно в нашій професії.
Чи трапляються смішні випадки і як на них реагуєш?
Є різні випадки. Бувають курйозні, але на всі випадки у нас, медичних працівників, має бути стримана реакція.
Що змінилось в умовах карантину? Чи виїжджала до хворих на коронавірус?
Так, були випадки й з хворими на коронавірус. Перший виїзд був емоційно-хвилюючим для всіх, хоча медики завжди готові до найскладнішого. На виклики виїжджаємо дотримуючись рекомендацій МОЗу, одягали захисні костюми.
Але скажу, що в умовах карантину особливо нічого не змінилося – хвороб ніхто не відміняв. Ми надалі обслуговуємо всі випадки, аби надати допомогу кожному, хто її потребує.
Як перезавантажуєшся?
Після чергувань найкращий для мене спосіб відпочинку – це догляд за трояндами та домашніми улюбленцями. Можу послухати улюблену музику, або почитати книгу.
Яка Твоя найбільша дитяча мрія?
Моя мрія з дитинства була стати вчителем. Але після тривалих роздумів я пішла вчитися в медичний коледж і ні на хвилину про це не пожалкувала. А зараз дуже хочу здійснити стрибок з парашутом. Сподіваюся, що втілю мрію в життя!
Ти думала коли-небудь про еміграцію?
Ніколи про це не думала. Я обожнюю свою роботу, люблю країну в якій народилась, де пройшло моє дитинство. І дуже хочу, щоб наша молодь залишалася на теренах нашої держави, розбудовувала та розвивала країну.
Чого не вистачає нашим людям в умовах карантину?
Свідомості. Наші люди хочуть багато чого запозичити у когось: то не так, зарплата не така, країна не така. Але я вважаю, що кожному варто почати з себе. Багато українців просто не хочуть розвиватися, не живуть з Україною в серці, не цінують її традиції, цураються мови. Мабуть, тому у нас такі проблеми.
Чого б Ти побажала кожному українцеві та медикам зокрема?
Коли я прийшла на роботу, то тодішній головний лікар Рожищенської ЦПМСД Володимир Мосійчук, дав мені слушну пораду: якщо виникає ситуація, у якій важко розібратися, не соромся питати поради у старших колег. Тому спершу хочу подякувати усім працівникам ЦПМСД за підтримку, мудрі професійні поради.
А кожному жителю нашої держави зичу хронічного здоров’я, невиліковного щастя, рецидивуючого кохання та вагітного гаманця.
Ірина Зенц
