A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Рожищенська міська громада
Волинська область, Луцький район

Рожищанин Микола Вірний, розповів про Іловайський котел, «зелений коридор» та полон

Дата: 28.08.2016 10:13
Кількість переглядів: 49

29 серпня 2014 року для України стало датою безповоротної трагедії, яка вплелася у вишиту історію України чорними нитками.

Починаючи із Дня Незалежності і до кінця серпня два роки тому в Іловайську, що на Донеччині, в оточенні опинилися кілька тисяч український військових як із частин ЗСУ, так і добровольців. «Іловайський котел» став прикладом героїзму простого українського люду, самовіддачі людей, які, попрощавшись із життям, дивом повернулися додому живими.

Трагедія особливо зачепила Волинь, адже в операції брала участь 51 ОМБР, в якій служили волиняни, бійці спецроти «Світязь», а також чимало добровольці-наших земляків.

Ми, прості люди, із жахом спостерігали за новинами по телебаченні: сотні бійців поверталися з Іловайська додому в трунах, чимало поховані у безіменних могилах… А є й такі, які досі лежать в землі під Іловайськом. Сотні стали інвалідами або отримали каліцтва. А скільки рідних ще й досі чекають підтвердження аналізів ДНК-експертизи… Сотні пережили пекло полону, багато хто й досі в катівнях бойовиків.

Головний військовий прокурор Анатолій Матіос через рік після трагедії оприлюднив офіційні втрати під Іловайськом: «загинуло 366 бійців, 429 - поранено, 128 потрапили в полон, а 158 досі вважаються зниклими безвісти». І це – тільки офіційні дані. Військової техніки та озброєння сил АТО було знищено на 298 мільйонів 300 тисяч гривень.

Поновлення контролю над Іловайськ було частиною плану штабу військової операції з оточення Донецька, а стало трагедією українського народу.

Микола Вірний, на вигляд дуже юний хлопчина. Здавалося, в його очах має бути лише радість та безтурботність. Натомість, він вже пережив війну, поранення, полон…

«Блага вістка» з райвійськкомату

Двадцятичотирирічний рожищанин Микола Вірний народився та виріс в Рожищі. Після закінчення школи вступив до Рожищенського коледжу ветеринарної медицини. Проте, після його закінчення пішов працювати водієм-експедитором у ВПК «Україна», пізніше – до приватного підприємця Сергія Новосада. Строкову службу проходив у Новоград-Волинську в 12 інженерному полку. Отримав спеціальність сапера. Саме ця професія і стала для хлопця вирішальною в житті.

Микола завжди переймався долею країни. Був учасником Помаранчевої революції в Києві та Революції Гідності тут, на місці. Важко хлопцеві сприймалася анексія Росією Криму, перші заворушення на Сході. Але вже 7 квітня 2014 року, саме на Благовіщеня, Миколі принесли повістку. Ховатися не став, і навіть сьогодні каже: «Тож не інвалід». Далі медогляд, поспішне збирання речей і відправка в частину.

- Я потрапив до 51 ОМБР міста Володимир-Волинський, - розповідає демобілізований солдат. – Коли приїхали в частину, то ще дві години під парканом сиділи. В той час якраз масово почали брати до лав армії, працівники частини не встигали оформляти новоприбулих. Згодом були два тижні навчання на місці та ще місяць на Рівненському полігоні.

Водій саперної роти, саме таку посаду довелося зайняти Миколі в своїй бригаді. Тому пригодилися йому знання, які отримав під час строкової служби. А були там танкісти, які й «зеленого поняття» не мали, з якої сторони підійти до вибухівки.

- Машини нам дали так, що з 2009 року їх з боксу ніхто не виганяв, - каже боєць АТО.

Не один день довелося полежати під «купою металобрухту», аби «воно» поїхало. Робив на совість, бо знав – від справності машини на війні багато чого залежить. Хоча, як зізнається, тут, на Заході, ніхто не розумів, що на Сході їх чекає не антитерористична операція, як її «модно» називають, а справжнісінька війна з неймовірно страшними вибухами, дочиста спаленими селами та вбитими побратимами.

- В травні, завантаживши на ешелони техніку, нас відправили в місто Дачне, що на Дніпропетровщині, - пригадує військовослужбовець. – Не пам’ятаю, скільки ми блок-постів вже поставили, як сепаратисти дочиста розбили однин із них поблизу Щастя. Такого тоді ще ніхто не бачив. В частині піднявся бунт, багато хлопців вимагали повернення додому. Правда, їх відправили на полігон, а з тих, хто лишився, сформували добровільний батальйон «Колос». Це десь приблизно було чотири з половиною тисячі людей.

«Група цікавих завдань»

Послуживши в «Колосі» два місяці, Микола приїхав додому у відпустку «під чесне слово». А вже коли повернувся, то добровольці були на Савур-Могилі, тож Микола знову потрапив до складу 51 ОМБР. Спочатку стояли над трасою Донецьк-Маріуполь, а пізніше відправили під Іловайськ. На той час основне завдання, яке лягло на плечі солдатів - супровід колон та встановлення мостів.

- Ми себе називали «групою інтєрєсних завдань», бо мили все знати, все вміли і все робити, - посміхається наш співрозмовник.

Микола вже й добре не пам’ятає назв міст, проте, взявши до рук мапу, орієнтується стовідсотково. Спостерігаю за вказаними напрямками і розумію, що цей молодий хлопчина пройшов самі «спекотні» точки.

- Ми приїхали на роздоріжжя між Многопіллям та Іловайськом, мали там ставити моста, - пригадує чоловік. – Там були добровольчі батальйони «Донбас» та «Дніпро». Нам сказали залишатися, доки вони не візьмуть потрібної позиції. Так ми і залишилися, поки вони не зачистили пів-Іловайська. А 13 серпня російські війська почали масово заходити на цю територію.

Там «під салюти» сепаратистів зустрів наш земляк свій 22-ий день народження. Знає, яке то воно те відчуття, коли тебе «супроводжують» під дулом танка.

- На елеваторі в Котейнікова, де ми на той час перебували, по рації передали, що зі сторони Росії їде велика колона броньованої техніки, - розповідає Микола Вірний. – Через день ми знялися із елеватора та поїхали на Многопілля, бо всі розуміли, що двадцять чоловік нічого не зроблять проти такої кількості противника.

Зайнявши позиції, хлопці почали окопуватися, ховати техніку. А 24 серпня, на День Незалежності, о 4 годині ранку їх вже «старанно вітали салютами» проросійськи налаштовані сепаратисти. «Поливали» вогнем безперестанку дві години. За словами чоловіка, було враження, що це не закінчиться ніколи. Але на день все притихло, а вже після обіду із посадки в сторону української бригади їхав танк.

Микола Вірний пригадує, що по ньому стріляли зі всього, з чого тільки можна. Бо протитанкової зброї не було, з шести БМП, стріляла лише одна, але наші військові таки знайшли можливість впоратися із цією «смертельною машиною»: побили оглядові вікна, позбавивши екіпаж можливості «бачити». Сепаратисти від’їхали в посадку, танка залишили і втекли.

На жаль, в нерівному бою загинув побратим Миколи, Роман. Він був наймолодшим членом бригади.

- Сергій з Луцька, аби не потрапити під обстріл, повз по обгорілому полю, дуже попікся, а Пашу «Мєдіка» від смерті вберегла кевларова каска, яку я привіз з дому. В ній так і стирчала куля 7,62.

Після того, як оговталися від втрати та бою, хлопці забрали до себе танка. А вже під вечір з посадки виїхала ціла колона техніки. 2 години 45 хвилин йшов запеклий бій. Двадцять чоловік проти двісті – це непросто. Але, як згодом виявилося, це були наші війська, до них прямувало підкріплення…

Хлопці отримали «ПТУРи», протитанкові ракети, які вже досить скоро стали їм у нагоді. Розказувати, що довелося пережити за ті кілька днів, мабуть, не варто. Повірте, те, що побачив цей молодий чоловік, неможливо передати на словах і не кожен повірить, що в ХХІ столітті таке діється не просто в світі, а у нашій країні.

Військовослужбовці пережили не просто другий день народження, вони дивом залишилися живими. Проте добре розуміли, що в оточені, а командир ще й «порадував», що «зелений коридор», про який вже йшла мова, не буде таким простим, як би хотілося.

«Попалися б ви мені, я б вас різав так, як мене вчили», - процідив сепаратист до полонених бійців АТО

29 серпня оточеним під Іловайськом українським частинам були запропоновані умови виходу з кільця. Але всупереч досягнутим домовленостям, в шести кілометрах південніше Іловайська колону зустріли шквальним вогнем.

- Коли мали виходити з оточення, виїхали на трасу до Старобешева, проскочили першу російську колону, яка тягнулась метрів сто. Проходячи наступну колону попали під автоматні черги, ще через три кілометри – в хід пішли міномети, а там танки і все, з чого можна стріляти, - з сумом пригадує наш співрозмовник влаштований російськими війська та сепаратистами обіцяний «зелений коридор».

Українські військовослужбовці просто були живими мішенями по яких відпрацьовували свої навики російські солдати.

Коли в мотор «Урала», яким кермував Микола Вірний, потрапив снаряд, та на щастя не здетонував, хлопцю довелося підірвати свою машину. Микола віз детонуючі пристрої і добре розумів, проти кого все це «добро» було б згодом спрямоване.

Пересіли на «ІМЕР», попрямували далі, щоправда, заїхали недалеко, в Новокатериці з териконів російські війська почали обстріл. Перше потрапляння - і відразу вбитий. Пізніше Микола Вірний тільки встиг побачити, що «ІМЕР» загорівся. І настала тиша…

- В дев?ять годин ранку я прийшов до тями, - пригадує демобілізований солдат. – Де я, що я? Оговтавшись, побачив, що в полоні. Глянув на себе - нога ззаду «теліпається», в руці стирчать осколки, і біль... В 9:30 приїхали російські КаМАЗи і всіх живих та непоранених забрали. А куди, то Бог їх знає. В 12 годин привели ротного з хлопцями. Ми всі лежали в середині терикона. Нас було десь близько 180-200 чоловік. Був серед нас один мертвий. Через трохи до нас підійшов російський медик та порадив обмотати чотирьом непораненим голови марлею і полити йодом.

«Ви будете переїжджати Старобешево, так як ви кажете сєпарів, то щоб до вас претензій не було, зробіть, як я сказав», - зауважив російський медик.

- Через трохи до нас підійшов ще один російський солдат та запитав, хто вміє стріляти з «ПТУРа», один хлопець не подумав і підняв руку, той єхидно запитав чи він хрещений, отримавши ствердну відповідь, кинув: «То я зараз побачу, який ти хрещений!» і забрав його, - пригадує боєць. – Як дізналися пізніше, в них застряг снаряд в «ПТУРі» і треба було його дістати.

В третій годині приїхали волонтери з Червоного хреста, забрали поранених. По дорозі хлопці бачили жахливі картини боїв, які були напередодні. Гори трупів, кров та розірвані понівечені тіла всюди, навіть, на електропроводах…

- Нас погрузили в санітарні машини, коли проїжджали сепаратистів, то вони ще познімали з наших солдатів у кого були бронежилети, - розказує Микола. – А один з них, ходив і махав ножем, кажучи: «Попалися б ви мені, я б вас різав так, як мене вчили».

За словами Миколи Вірного, порівняно з сепаратистами, то російські солдати просто «ангели». Бо як пізніше розповідали ті, які були в полоні у «наших» бойовиків, то вони з ними витворяли дикі речі.

Миколі Вірному пощастило вийти живим із цього місива. Пізніше його відправили в госпіталь до Дніпропетровська, згодом переправили на Львів. Молодий чоловік пережив багато операцій. З тіла медики витягли 12 осколків, а два ще залишилися, нагадуючи Миколі про ті страшні дні.

Страшно подумати, як пережили ті дні, коли втратився зв'язок із сином, мама-волонтерка Марія Вірна та кохана дівчина Ірина. Та, видно, Бог почув молитви люблячих сердець та повернув сина і коханого додому.

Якщо прослідкувати написане про Іловайський котел у ЗМІ, то спостерігається один ясний факт — два роки назад у серпні Росія почала відкрите вторгнення на територію України. Там, де Кремлю не вдається підкорити Україну підкупом, шантажем і погрозами, він готовий і буде застосовувати крайні агресивні заходи. Та наскільки ми готові до такого виклику, має стати головним запитанням, яке поставили трагедії Іловайського, Дебальцевського та інших котлів, про які мовчить наша держава.

P.S. Нещодавно Микола Вірний та його кохана Ірина побралися. Мають спільне прізвище – Вірні. Ми бажаємо, аби сімейне життя подружжя йшло рівними дорогами, а вірність почуттів, перевірена війною, стала запорукою щасливого життя.

Ірина Зенц


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь