.
Рожищенська територіальна громада утворена розпорядженням Кабінету Міністрів України у 2020 році з адміністративним центром у місті Рожище у складі Луцького району Волинської області та об'єднує 37 населених пунктів.
Рожищенська громада межує з Луцькою, Ківерцівською, Копачівською, Доросинівською, Голобською, Велицькою та Колківською територіальними громадами.
Центром громади є м. Рожище - одне з найдавніших міст Волині, розміщене на відстані 22 км автошляхами від обласного центру (м. Луцьк).
Перша письмова згадка про Рожище датується 1322 роком, коли луцький князь Любарт Гедимінович подарував його соборній церкві Івана Богослова, яка знаходилась в Луцькому замку. Крім власне згадки про місто (тоді ще село), у документі згадуються межі тодішнього Рожища, ландшафт, топоніми і ін. Цікаво, що оригіналу цього документа не знайдено. Лишилися лише пізніші його копії.
Щодо походження назви Рожища, то існує декілька версій. Зокрема, від слів «роща», «ръжище» («житня нива»), «ріг» або «рог», «ровище» тощо.
В 1567 році польським королем Сігізмундом Августом було надано місту магдебурське право (право на самоврядування).
Після Люблінської унії 1569 року Рожище, як і весь край відійшло до складу Речі Посполитої. Згідно з адміністративним поділом воно входило до складу Волинського воєводства.
Деякі дослідники вважають, що у 1577 році в Рожищі (яке на той час було вже містом) був замок, що слугував не тільки для захисту, але в ньому розташовувалась місцева адміністрація. У 1598 році місто отримало свій герб «два крыжа».
Після третього поділу Речі Посполитої в 1795 році Рожище в складі Південно-Західного краю ввійшло в склад Російської імперії.
Впродовж століть Рожище було багатонаціональним містечком. Поруч з українцями тут проживали і поляки, і євреї, з’явилась і німецька община.
У 1830-х роках поруч з Рожищем, одними з перших на Волині поселяються німецькі колоністи, які засновують кілька суконних фабрик в колонії Вовнянка (нині це один з районів міста). Саме вони започаткували виробництво сукна на Волині. Німецька громада в місті проживала до початку Другої світової війни у 1939 році.
Численним тут було і єврейське населення. Рожище навіть вважалося єврейським містечком. Велика кількість магазинів і виробництва, що належали представникам цієї нації це підтверджували. Значна частина євреїв була знищена під час німецької окупації та створення й ліквідації місцевого гетто у 1942 році.
У другій половині XIX ст. Рожище, як і весь край охопила хвиля індустріалізації. У 1873 році крізь місто будується одна з перших на Волині залізниць та залізнична станція. В цей час в Рожищі діяло 20 суконних фабрик, консервний, цегельний, пивоварний, винокурний заводи, фабрики гнутих меблів, залізних ліжок, кілька кравецьких майстерень.
Рожише відчуло на собі майже всі військові конфлікти, що зачепили Волинь. Серед найбільших з них були Національно-визвольна війна середини XVII ст., Північна війна початку XVIII ст., війна з Наполеоном у 1812 році, Перша та Друга світові війни. Пояснюється це розташуванням міста поруч з великою річкою Стир, що у військових діях завжди була стратегічним об’єктом.
Військові конфлікти вносили свою лепту у розвиток краю і містечка зокрема. Так, до прикладу після Першої світової війни і буремних революційних подій 1917-1921 рр., Волинь разом з Рожищем згідно Ризького мирного договору відійшла до Другої Речі Посполитої, де перебувала до 1939 року, коли тут встановилася влада СРСР.
17 вересня 1939 року став трагічним для населення Західної України. Радянський Союз перетнув кордон з Польщею і почалася так – звана «радянізація». Перший колгосп у Рожищенському районі постав у селі Березолуки на початку 1940 року і названий ім’ям Сталіна, в селі Дмитрівка – ім. Тимошенка. Не бажаючи здавати коней і худобу до колгоспів селяни розпочали масовий забій. За дорослу корову можна було одержати 30-40 карбованців і цих грошей вистачало на дві літри горілки.
Найбільш трагічною подією того часу став масовий розстріл в’язнів Луцької тюрми органами НКВС 23 червня 1941 року. У в’язниці перебувало понад чотири тисячі в’язнів. З Рожищенського району було розстріляно 83 в’язні (Дані подає Микола Куделя «Під мурами Луцької тюрми).
Уперше від нацистської окупації м. Рожище було звільнено 2 лютого 1944 року. 23 лютого 1944 року німецька дивізія «Вікінг» з боку Голоб і Переспи прорвали оборону 181-ї Сталінградської дивізії і зайняли місто. Лише в ніч 19 на 20 березня при підтримці 58-го Катовіцкого танкового полку Рожище остаточно було звільнено. На думку відомого рожищенського історика Леоніда Козярчука Рожище було звільнено не 20, а 26-го. А до кінця березня було звільнено весь Рожищенський район. В боях за Рожище і район загинуло більш 900 солдатів Червоної армії.
11 лютого 1948 року поблизу с. Кроватка колишнього Рожищенського району біля криївки на хуторі Адамівка в бою з опергрупою МДБ загинули провідники ОУН-УПА Архипчук Степан, Архипчук Микола, Бородюк Надія, Левчук Петро. Також загинули в бою Олексюк Михайло, Романюк Леонтій, Петрук Іван. Серед них було три вояки УПА, прізвища яких невідомі. Тіла їх були вкинуті в колодязь по вул. Наталії Ужвій в м. Рожише. Лише в 1997 році, коли вже була Незалежна Україна, відбулося перепоховання вояків УПА на місцевому кладовищі. У цьому сприяв станичний ОУН – УПА Микола Федорович Стасюк та народний депутат України Олександр Гудима. В боях з військами НКВД загинуло 76 повстанців УПА.
Та не тільки Рожище, як адміністративний центр громади, має свою давню історію. Відомим в історичних джерелах є і давнє містечко Сокуль (нинішнє село Сокіл), яке у 1564 році отримало від литовського князя Сигізмунда Августа і короля Польщі магдебурзьке право.
Про цікаву та давню історію інших населених пунктів громади сьогодні нам нагадують пам'ятки минувшини, які збереглися до наших часів.
Серед пам’яток архітектури на території громади маємо 5 національного та 5 місцевого значення, які є цінними для місцевих мешканців та можуть використовуватись в цілях розвитку туризму.
Серед пам'яток національного значення - Петропавлівська церква у Іванівці (1629 р.), Успенська церква у Соколі (1816) та інші.
Як у давні часи, так і в сьогоднішні, жителі громади прагнули жити та працювати вільно на рідній землі, у незалежній державі.
Тому приймали активну участь у Помаранчевій революції 2004 року та Революції Гідності 2013 – 2014 років. Багато жителів Рожищенської ТГ стали на захист Вітчизни в російсько-українській війні ще з 2014-го року і донині борються з російським агресором.