Новини Служби у справах дітей

Дитячий будинок сімейного типу Гринюків поповнився новими вихованцями

У День сім’ї, який в Україні та світі відзначають 15 травня, наша розповідь про людей, чиї щирі серця відкриті до допомоги та підтримки ближньому, хто щедро ділиться своєю любов’ю та турботою.

Дитячий будинок сімейного типу Володимира та Валентини Гринюків з Рожища створений у вересні 2024-го.

Як виникло бажання у багатодітних батьків, які народили та виховують четверо власних дітей, зважитися на опікунство над іншими дітьми, розповідає голова родини, священник Володимир Гринюк.

- Я виріс у багатодітній родині, нас у батьків було шестеро, тож не з чуток знаю, що таке рости у гурті, як добре мати братів та сестер, люблячих батьків, відчувати захист та турботу.

Мама дружини Валентини зазнала сирітської долі, тож її розповіді завжди вражали до глибини душі. Тому тема про те, аби подарувати комусь батьківське тепло, дім та турботу у нас визрівала не один рік, обговорювалася не один раз і з дружиною, і разом з дітьми. До вирішального кроку підштовхнули події останніх років, адже війна осиротила багато українських дітей, - каже Володимир Гринюк.

- Після звернення до Служби у справах дітей, проходження відповідних навчань для батьків-вихователів ми створили Дитячий будинок сімейного типу і першою прийняли у сім’ю 13-річну Інну. А вже у жовтні 2024-го в нас оселився семирічний Богдан, котрий став однокласником нашої донечки Ангеліни, - згадує багатодітна мама Валентина Гринюк.

У квітні цього року дитячий будинок сімейного типу Гринюків поповнився ще трьома вихованцями: дев’ятикласницею Оксаною, на рік молодшою Аліною та 11-річним Матвієм – це діти з однієї родини.

- У життєвій історії цих дітей була втрата рідної людини, материнський недогляд, але вони оминули притулок. Тож хочеться, аби сестрички та братик ніколи не пізнали життя в державних інституціях, як це було з Інною та Богданом. Тому намагаємося їм допомогти, подарувати родинне тепло, стати хорошими порадниками та наставниками у житті, - говорить Валентина Миколаївна.

Валентина та Володимир Гринюки виховують нині дев’ятеро дітей, з них восьмеро – школярі.

Найстарший син Серафим - десятикласник. Назар та Оксана закінчують дев’ятий клас. Аліна – восьмикласниця.

Інні – тринадцять, Матвієві – одинадцять, Богданові – вісім. Донечка Ангеліна - другокласниця, а наймолодша – Ніка, якій виповнилося шість, відвідує дитсадок.

Під час нашої розмови батьки-вихователі зізнаються, що сирітство та перебування у державних закладах залишають у дитячій свідомості болючі спогади, які нелегко стерти з пам’яті тих, хто залишився у житті без батьківської опіки. Лише у сім’ї, де є мама і тато, де панує довіра та підтримка один одного, діти навчаються тим цінностям та істинам, які стають визначальними у дорослому житті. Мамина ласка і татова наука – що може бути ціннішим…

- Нелегко стати близькою людиною для дітей, які через складні життєві обставини втратили віру у власну значимість. Бувають у нас в сім’ї і проблемні ситуації, але ми намагаємося, щонайперше, обговорити з дитиною те, що сталося, пояснити, як потрібно було вчинити в тій чи іншій ситуації, щоб сформувати довіру у відносинах з дітьми, - наголошує Валентина Миколаївна.

Яскравим результатом використання такого методу виховання у цій сім’ї є те, що усі діти кличуть подружжя Гринюків мамою і татом. Бо лише з цими людьми вони відчули себе захищеними та щасливими.

- Володимир та Валентина Гринюки – це відповідальні батьки-вихователі, з великим батьківським потенціалом. Переконана, що вони допоможуть дітям, які потрапили у їхню сім’ю, знайти правильний шлях у житті, - зазначає начальниця Служби у справах дітей Рожищенської міської ради Жанна Дубчук.

Нагадаємо, ДБСТ Гринюків став третім дитячим будинком сімейного типу у Рожищенській громаді, у яких наразі виховується 19 дітей, позбавлених батьківського виховання.

Сімейний патронат: Іванко з Маріуполя знайшов тимчасову родину у Рожищі

Війна відібрала домівки у тисяч українців, розділила багато родин, змусила шукати прихисток у інших регіонах і навіть країнах.

Семирічний Іванко з Маріуполя зустрічав цьогорічні Різдвяні свята у патронатній сім'ї Ігоря та Майї Шкільних з Рожища, з якими проживає уже понад два місяці.

У свої сім років цей жвавий та говіркий хлопчик не з розповідей знає, що таке обстріли, де необхідно ховатися від небезпеки, як себе поводити у разі повітряної тривоги. Бо усе це малому довелося пережити.

Війна роз' єднала хлопчика з родиною. Бабуся залишилася в окупованому Маріуполі, старший брат і тато - в Іспанії, куди змушена була повернутися й мама Івана, тимчасово влаштувавши сина у патронатну родину.

Для патронатної сім'ї Шкільних Іванко став першим вихованцем. Дивлячись, як ніжно він обіймає Майю Дмитрівну, розуміємо, у новій родині хлопчик знайшов взаєморозуміння та підтримку.

А ще Іванко з великим захопленням розповідає, як вчить його їздити велосипедом Ігор Богданович, показує іграшки, які подарував йому син патронатних вихователів Богдан, котрий нині захищає Україну у лавах ЗСУ.

- Ми довго виношували ідею прихистити дитину, розглядали різні форми сімейного виховання, і врешті зупинилися на патронатній сім'ї, - розповідає Ігор Шкільний.

- Скажу відверто, переживали, чи вдасться знайти спільну мову з дітьми, які через певні життєві обставини потраплять до нас, - зізнається Майя Дмитрівна. - Але з Іванком нам вдалося налагодити хороший контакт. Він розповідає нам про своє минуле, про родину, ділиться секретами, і, найголовніше, - ми не втрачаємо зв'язок з рідними хлопчика.

У патронатній родині Шкільних разом з начальницею Служби у справах дітей Жанною Дубчук ми побували у дні Різдвяних свят. Довго спілкувалися з Іванком, хлопчик розповідав нам про друзів, яких уже знайшов у школі, про свою вчительку, показував зошити з старанно виведеними літерами. А ще - віншував нас з Різдвом біля прикрашеної ялинки.

І очі хлопчика сяяли радістю. Адже попри війну та обставини, які змусили його на певний час розлучитися з рідними, завдяки патронатній сім'ї Шкільних він відчуває себе захищеним, оточеним турботою та ласкою.

Там, у Маріуполі, різдвяних віншувань навчала хлопчика бабуся. Тут, на Волині, Іванко ще більше дізнався про давні українські традиції. З особливим трепетом одягав він на Святвечір вишиванку Богдана, яку віднайшла йому Майя Дмитрівна. І радісно фотографувався біля ялинки зі своєю тимчасовою сім'єю, аби відправити світлину рідним.

- Патронатні родини - це відмінна альтернатива інтернатним закладам, коли йдеться про тимчасове влаштування дитини, про мінімізацію негативного впливу на її психіку у період, коли батьки вирішують певні життєві проблеми, особливо нині, у час війни, - говорить Жанна Дубчук. - Думаю, з часом патронатна форма виховання активно розвиватиметься не лише у нашій громаді, а й в інших громадах. Адже на сьогодні на Волині функціонує лише п'ять патронатних сімей, серед яких і сім'я Ігоря та Майї Шкільних.

Сімейний патронат: коли виховання дітей стає оплачуваною роботою

У Рожищенській громаді в рамках реалізації проєкту ЮНІСЕФ «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату» провели День відкритих дверей під назвою «Патронат - це швидка допомога дитині та її сім’ї».

Основною метою заходу стало ознайомлення якнайширшого кола жителів громади з сутністю та особливостями надання послуги сімейного патронату над дитиною.

Начальниця Служби у справах дітей Рожищенської міської ради Жанна Дубчук розповіла про неповнолітніх жителів громади, які з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, та наголосила присутнім, що потреба у влаштуванні дітей до сімейних форм виховання у громаді час від часу актуалізується.

Про розвиток послуги патронату в громаді в рамках реалізації проєкту ЮНІСЕФ «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату» розповіла учасникам заходу регіональний координатор проєкту Наталія Скубій.

Зокрема, вона зазначила, що на сьогодні в Україні першочерговим завданням діяльності щодо захисту прав та допомоги дітям є створення умов для збереження сім’ї для дитини. Так як благополучний розвиток дитини ніяк не можна уявити поза сім’єю. Право дитини на сім’ю у складних життєвих обставинах може реалізувати альтернативна форма влаштування дітей – сімейний патронат.

Про забезпечення права дитини на сім’ю на основі власного досвіду розповіли присутнім прийомна мама Руслана Грицак, мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу Світлана Сяська, опікун Валентина Черницька.

Також учасники зустрічі могли скористатися інформаційними локаціями та безпосереднім спілкуванням зі спеціалістами ЦНАПУ, Центру зайнятості, Центру соціальних служб та Служби у справах дітей щодо питань професійної зайнятості патронатного вихователя, порядку подачі документів на створення патронатної сім’ї, порядку виплат за надання послуги патронату над дитиною, соціальної та психологічної підтримки патронатної сім’ї.