28 квітня 2022 року у боротьбі з російськими загарбниками загинув вірний син України, рожищанин Олександр Юрійович Шевчук, 1990 року народження.
Цей день поділив життя дружини Героя Наталії на "до" та "після": все світле та добре було тоді, коли йшли по життю разом, після загибелі чоловіка - пустота в душі та невимовний біль.
Війна осиротила двох малолітніх дітей, маленька донька знатиме татка лише зі світлин та розповідей рідних, бо їй ще й року не було, як загинув наш земляк.
Незагоєною раною на серці стала втрата сина і для неньки Олександра Шевчука. І навіть час не в змозі її зарубцювати.
Аби гідно увічнити загиблих захисників України, тих патріотів, які стали на захист цілісності та незалежності держави і віддали за неї молоді життя, створили Платформу пам'яті Меморіал. Окрема сторінка якої розповідає про загиблого рожищанина Олександра Шевчука. Ім’я Героя уже навічно вписане в історію України, стати творцем якої нашому земляку було визначено долею.
"Молодший сержант Олександр Шевчук загинув 28 квітня 2022 року під час танкового обстрілу біля села Новоселівка Друга на Донеччині. Бійцю був 31 рік.
Олександр народився у селі Вишеньки на Волині. Навчався у школі села Носачевичі. Здобув фах муляра-столяра у Вищому професійному училищі №2 міста Луцьк. Після строкової служби працював будівельником. До одруження їздив на заробітки за кордон.
У 16 років він познайомився із 15-річною Наталею. Між ними одразу виникли почуття. У 2011-му закохані одружилися. Олександр жив із родиною в місті Рожище на Волині. Пара виховувала двох дітей: Анатолія, 2012 року народження, й Анну, яка народилася у 2021-му. Тато називав її «донечка-квіточка».
У грудні 2021-го подружжя придбало будинок. Олександр власноруч зробив там ремонт. У новий дім родина переїхала 20 лютого 2022 року. Чоловік планував облаштувати дитячий майданчик, і мріяв усією родиною поїхати на відпочинок.
У березні 2022 року Олександр отримав повістку. Його мобілізували до лав 110-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був заступником командира бойової машини – навідником-оператором.
«За декілька хвилин до того злощасного обстрілу Саша подзвонив і сказав, що все гаразд. Говорив, що сильно нас любить і дуже скучив… Ми прожили у шлюбі 11 років. Це були найкращі роки мого життя», – розповіла дружина Наталя.
Поховали захисника на Алеї Слави кладовища у місті Рожище".
Розвіває вітер синьо-жовтий стяг над могилою загиблого Героя, а з портрета з чорною стрічкою нам посміхається ще такий молодий чоловік. Йому б ще жити, ростити дітей, допомагати дружині, підтримувати маму. Та у війни свої жорстокі закони.
Вічна пам'ять Героєві Олександру Шевчуку! Тепер він назавжди в строю, в строю Небесного легіону.
Пом'янімо в цей скорботний день нашого загиблого захисника і згадаймо у молитві його ім'я! Бо на вівтар української державності він поклав найдорожче - своє молоде життя!