Триває другий рік повномасштабного протистояння українського народу російському агресору. Страшна кровопролитна війна щодня забирає життя наших патріотів. От і вчора у громаду прилетіла чорна звістка про загибель рожищанина Володимира Ніколайчука. Надто велику ціну платять українці за свою волю та незалежність. Новітню історію нашої державності пишуть ті, хто віддав за Україну найдорожче - власне життя. І самі стають історією. Бо імена наших Героїв не маємо права забути!
Для збереження пам’яті про загиблих у війні з росією українців створили платформу «Меморіал: вбиті росією».
Окрема сторінка на цій платформі розповідає про нашого земляка Олега Парфенюка, котрого з пошаною згадуємо у річницю його загибелі.
"Військовослужбовець Збройних сил України Олег Парфенюк, позивний Листочок, загинув 21 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута на Донеччині. У листопаді бійцю мав виповнитися 41 рік.
Олег народився у місті Рожище Волинської області. Там здобув освіту, жив і збудував родину. Працював на підприємстві з виготовлення меблів. Згодом ця справа залишилася для нього улюбленим хобі.
Під час повномасштабної війни Олег приєднався до лав місцевої ТРО. Захищати рідну країну від російського окупанта пішов 20 квітня 2022 року. Був військовослужбовцем 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR у складі ЗСУ. Обіймав посаду кулеметника відділення снайперів.
«Герой той, хто присвятив своє життя чомусь більшому, ніж він сам», – сказав Джозеф Кемпбелл. Олег був люблячим чоловіком і найкращим татусем… Добрий, щирий, веселий, легко контактував з людьми. Побратими пишуть, що навіть у найгірших ситуаціях завжди підбадьорював їх своїм оптимізмом, гарним настроєм.Олег був щиро віруючою людиною, ревнивим католиком та міністрантом в костелі Преображення Господнього. Наша історія кохання тривала 19 років. Я дякую Аліку за те, що з‘явився у моєму житті! Він показав мені, як виглядає справжнє КОХАННЯ. Я дякую за донечку Дарію – сенс нашого життя… і я обіцяю робити все можливе і неможливе, щоб вона була щаслива. Для неї він був готовий дістати зірочку з неба. Тепер це моя місія… Ти – моє серце! Ти – моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся. Наближалася річниця, наша особлива дата 30 жовтня – день, коли ми познайомилися, і через 6 років саме цього числа офіційно створили нашу сім‘ю. Він планував приїхати на декілька днів додому. Я вже мріяла про цю зустріч. Тільки не знала, що вона буде останньою. 30 жовтня чоловік повернувся додому Героєм. Він проявив особливу сміливість, честь і здатність служити в ім‘я свободи. Бути воїном – жити вічно! Ти – мій Герой. Ми з донею пронесемо світлу пам‘ять про тебе! Смерть залишає біль, який ніхто не може зцілити. Любов залишає памʼять, яку не відняти», – написала дружина загиблого Юлія.
Поховали захисника у рідному місті.
Вдома на Олега чекали дружина, донька, три сестри та брат", - розповідає платформа «Меморіал: вбиті росією».
Низько схиляємо голови перед світлою пам'яттю Героя-земляка! Він назавжди житиме в серцях та пам'яті нащадків!
Слава Україні! Слава Героям!