Лицарі Небесного війська: виповнюється рік світлої пам’яті з дня загибелі Арсена Заруцького з Переспи

31.12.2023

Сьогодні минають роковини загибелі нашого земляка Арсена Петровича Заруцького, військовослужбовця Збройних сил України, який виборював для нас мирне небо, майбутнє для наших дітей, незалежність та свободу для України.

36-річний Арсен Заруцький на позивний «Поляк» загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Соледар Донецької області 31 грудня 2022 року. А спочинок на рідній землі знайшов лише 26 березня 2023 року.

У мирний час Арсен Заруцький працював на Приватному підприємстві "ПРАГМАТЕК" у Луцьку, разом з дружиною виховував восьмирічного сина Володимира.

- У серпні чоловікові принесли повістку додому та мобілізували. Спочатку він пройшов недовготривалі навчання на Рівненському полігоні, був зачислений гранатометником 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Пізніше їх з побратимами відправили на Запорізький напрямок, де вони утримували оборону близько трьох місяців. А на початку грудня перекинули на Донеччину, неподалік Соледару, - розповідає дружина Героя Любов Григорівна.

Під Соледаром в той час були тяжкі бої, справжнє пекло, це засвідчують вояки 128-ої бригади, яким вдалося звідти вийти.

Про це говорив у коротких телефонних розмовах дружині і завжди спокійний та врівноважений Арсен Заруцький та просив молитовної підтримки.

- У середині грудня з чоловіком не було дев'ять днів зв'язку, вони були на завданні. 21 грудня він зателефонував, у голосі відчувалася напруга і надзвичайне виснаження, казав, що їх зберіг Бог. А 22-го їх знову відправили на бойові позиції. Той вечірній дзвінок став нашою останньою розмовою, - згадує молода вдова.

І знову було чекання та надія. Але вночі на 1 січня жінка ніби відчула щось погане, не могла заспокоїтися. Наступними днями писала командиру в надії дізнатися, що з Арсеном. Та відповіді не діждалася.

13 січня працівники військкомату принесли Любові Григорівні сповіщення, що її чоловік зник безвісти.

Понад два місяці жінка шукала свого Героя – здали аналіз ДНК, писала у різні групи, відправляда фото, спілкувалася з різними людьми. І таки знайшла. І поховала у рідному селі. А разом з ним ніби й поховала частинку себе.

- Вже рік минає, а болить ще більше. Час не лікує, якщо ти назавжди втратив найдорожчу людину. Думаю, мене зрозуміють ті, кому довелося переживати подібне. Єдина моя радість – мій синочок. Ради нього й живу, - зізнається Любов Григорівна.

Слухаючи такі слова, починаєш розуміти масштаб того всезагального болю, який принесла українцям війна.

Сумує за татом восьмирічний Володимир Заруцький. І коли дитяче серденько щемить від болю, він завжди бере до рук і читає подаровану татом книгу «Знай наших» Юрія Журавля про видатні постаті української історії, про тих, хто її творив у різні роки своїм життям, як і Арсен Заруцький.

Президент України Володимир Зеленський відповідно до Указу №438 від 18 липня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагородив солдата Заруцького Арсена Петровича орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

Арсен Заруцький назавжди залишиться в серці кожного з нас, як приклад патріотизму, незламності духу, самопожертви та безмежної любові до України.

Вічна пам’ять і слава воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

Поділитися:

Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування