Тих, хто правильно розуміє значення слова «обов'язок», багато і за останній сім місяців стало ще більше. Вони різні. Бідні й заможні. Публічні й скромні. Вони рвуть своє серце і підставляють Батьківщині своє плече. Таким був і 27-річний Віталій Кавка з Рожища
Під час повномасштабного вторгнення росії на територію України Віталій Кавка працював у Німеччині. Зачувши, що війна постукала вибухами на Волині усе кинув і вже 2 березня став на захист рідної країни.
За плечима мав лише півтора року строкової служби в прикордонних військах, але велике бажання боротися за рідну країну проти клятого ворога.
«У двох словах не можна розказати та передати, яким був Віталій. Він був тією людиною, яка увібрала в себе усі найкращі чесноти. Дуже добрий й завжди йшов на допомогу. Світла душа, цілеспрямований та легкий на підйом до будь-яких справ. Завжди щирий та усміхнений. Він шукав у всьому позитив та проживав кожну хвилину так, щоб усі запам’ятали його, як життєрадісного хлопця», - кажуть найближчі друзі.
Те, що рожищанин не упускав руки навіть у, здавалося, безвихідних ситуаціях, можна дізнатися з коротеньких відео, які записував і викладав у соціальну мережу. Завжди усміхнений, завжди веселий. На одному з них Віталій розмовляє із загиблим Володимиром Лепою з Рудні. «Ну, як тобі такі «заробітки»?», - жартома запитує побратима, підкреслюючи безглуздість розмов недалеких людей про високу зарплатню військових. «Зашибісь», - відповідає той покурюючи цигарку, а на задньому фоні виразно чути канонаду обстрілу.
«Не здаватись! Ніколи і ні в чому, якщо за тобою правда», - з таким гаслом йшов по життю, з таким і загинув 10 вересня поблизу населеного пункту Мале Веселе на Харківщині.
Коли громада оплакувала загиблого при зачистці цього села захисника України Володимира Лепу з Рудні, з'явилася інформація, що там же загинув й Віталій Кавка. Рідні розпочали пошук, вірили, надіялися, що живий. Та через кілька днів їх сподівання розбилися об страшну реальність - загибель рідної людини підтвердили.
Живим коридором у неділю, 25 вересня, громада востаннє зустрічала Героя. Сила-силенна людей, серед яких левова частка – молодь, потяглися на вулицю Калнишевського, до батьківського дому загиблого. Вся дорога від початку міста, де зустріли машину з тілом, аж до самої оселі, була вкрита квітами і полита сльозами чоловіків, і жінок, які на колінах віддавали шану Героєві, котрий загинув заради життів мільйонів українців.
Не довго побувши вдома, траурна процесія вирушила до Свято-Михайлівського храму. Тут священники ПЦУ відспівали загиблого Віталія Кавку та помолилися за його душу. Під звуки поховального маршу й військового залпу молодого захисника провели до місця вічного спочинку та схоронили на символічній Алеї Слави, поруч з такими ж патріотами України – Героями Небесної варти.
«Обіцяв, що повернеться живим… Дуже боляче… Багато спогадів та хороших справ Віталій залишив на цій землі. Він завжди буде жити в наших серцях з відчуттям великої вдячності за все. А особливо за те, що захищаючи наше майбутнє – втратив своє», - втираючи сльози кажуть друзі.
Віталій був гідним сином України. Він не словами і крилатими гаслами, а власним життям довів, що любить свою Батьківщину. Схиляємо голови в скорботі перед його подвигом. Нехай з миром спочиває. Царство небесне його душі.
