Рожищенська громада попрощалася з 24-річним Героєм Олександром Євстуровим
13 січня на щиті повернувся на малу батьківщину наш земляк, захисник України Олександр Ростиславович Євстуров, 1998 року народження.
Обідньої пори над Рожищем вкотре рознеслася щемлива мелодія "Плине кача", як символ болю, втрат та незгасної пам'яті про тих, хто відійшов у Небесний Легіон.
Жителі громади навколішки зустрічали траурний кортеж з тілом загиблого Олександра Євстурова з Крижівки. Тепер Героєві назавжди двадцять чотири...
Біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України священники ПЦУ відслужили громадську панахиду, аби віддати останню шану Героєві, котрий за рідну землю віддав найдорожче - своє молоде життя. Аби кожен свідомий українець збагнув, якою високою ціною дається нам кожен новий ранок і спокійна ніч.
Звертаючись до присутніх, Рожищенський міський голова Вячеслав Поліщук наголосив, що смерть молодого захисника Олександра Євстурова від рук окупантів - це біль і смуток не лише родини, це втрата для всієї громади, бо гинуть найкращі, найсміливіші, які мали б жити, створювати сім'ї, розвивати та розбудовувати Україну.
Після громадської панахиди траурна процесія вирушила у Крижівку, де загиблий захисник України востаннє переночував у рідній домівці.
15 січня 24-річного Олександра Євстурова провадили в його останню земну дорогу. Попрощатися з захисником України прийшли рідні, друзі, однокласники, односельці, представники влади.
Усі, з ким довелося спілкуватися в цей день, не приховували смутку і відгукувалися про Олександра Євстурова, як про добру, товариську людину, відповідального та щирого українця. Напевно, саме ця відповідальність і спонукала хлопця взяти до рук зброю і стати на захист своєї родини та рідної України. Бо війна застала Олександра за кордоном, на заробітках. Та він не ховався - повернувся і став до лав ЗСУ.
У невимовному горі батьки загиблого, Війна забрала у них наймолодшого з трьох синів. І ніякі слова співчуття не можуть зменшити їхнього душевного болю. Цей біль - назавжди. Як і назавжди у наших серцях ненависть до тих, хто перетворив нині життя українців на пекло, хто нещадно нищить Україну, хто забирає життя тисяч таких сміливих та незламних патріотів як Олександр Євстуров.
У телефонних розмовах він обіцяв неньці, що скоро прийде у відпустку і вони зустрінуться. Та не судилося. 10 січня життя Героя обірвалося під час ворожого обстрілу від вибухів та осколків на Донеччині.
Відспівали Героя у місцевому Свято-Покровському храмі УПЦ.
Під звуки Державного Гімну та постріли військових рідна земля прийняла Героя в свої холодні обійми.
За традицією на кладовищі розділили весільний коровай. Та мав цей обрядовий хліб гіркий присмак...
Тяжко змиритися з втратою, але Герої не вмирають. Пам'ять про захисника України Олександра Євстурова житиме у наших серцях. Тепер він - ще один Воїн Світла. А світло завжди перемагає пітьму, тому перемога обов'язково буде за нами. Бо ми - не загарбники, ми захищаємо свою землю та свою волю
Вічна та світла пам'ять захиснику України Олександру Євстурову.
Щирі співчуття родині загиблого Героя.
Слава Україні!