Обідньої пори 9 грудня кортеж з тілом 31-річного захисника України Олександра Іваненка зустрічали на центральній площі Рожища.
Страшним щемом розривала серце тужлива "Плине кача".
Біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида, на яку зійшлося чимало людей. Бо гідно зустріти та провести в останню дорогу загиблого Героя - моральний обов'язок кожного з нас.
"Українські вояки до останнього подиху борються за нашу державність, волю і незалежність, ціною власного життя стримують ворога там, аби не допустити такого жахіття тут, на своїй малій батьківщині. Вони звершують неоціненний подвиг мужності заради мирного завтра наступних поколінь. І ми маємо це усвідомлювати, маємо пам'ятати кожного з цих Героїв, молитися за них", - такими словами звернувся до присутніх капелан ПЦУ Миколай Царик.
"Знову, знову і знову ми збираємося на цій площі, аби зустріти наших загиблих земляків. Розуміємо, яка висока ціна нашої свободи, нашого спокою. Справжній чоловік та мужній воїн Олександр Іваненко захищав усіх і кожного з нас та віддав у цій боротьбі найдорожче - власне життя. Тому маємо бути як ніколи єдині, аби віддати останню шану Героєві", - наголосив Рожищенський міський голова Вячеслав Поліщук.
Після громадської панахиди траурний кортеж вирушив до Дубищенського храму, де відбулося відспівування Героя. І на кожній вулиці, через яку пролягала дорога Олександра Іваненка додому, люди зустрічали Героя навколішки.
Солдат Олександр Іваненко був призваний на військову службу по мобілізації у червні 2022 року. Був стрільцем-санітаром стрілецького відділення. Смертельне поранення наш земляк отримав під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Білогорівка Бахмутського району. Життя Героя обірвалося 5 грудня.
До Свято-Володимирського храму у Дубищі попрощатися з захисником України, котрий поповнив Небесний Легіон, прийшли не лише друзі, знайомі, сусіди, а й жителі довколишніх сіл. Усі вони згадують Олександра у мирному житті як доброго, щирого, активного хлопця.
Тамує непрошену скупу чоловічу сльозу біля гробу брат загиблого Вадим Чайковський. Йому сьогодні найважче, бо втратив найріднішу людину.
Брати з початку повномасштабного вторгнення стали на захист України зі зброєю в руках, спілкувалися та підтримували один одного, хоч знаходилися у різних військових частинах. Після смерті батьків вони відчували особливу відповідальність один за одного.
Під звуки військового оркестру та церковні піснеспіви траурна процесія вирушила від храму до місцевого кладовища, де з усіма військовими почестями Олександра Іваненка поховали поряд з загиблими односельцями Вадимом Дудком, Віктором Шершнем та Віталієм Сидорчуком.
І знову розділений за традицією весільний коровай віддавав гіркотою. Гіркотою від втрат чотирьох молодих людей, яким ще б жити, кохати, створювати сім'ї, народжувати дітей. Ворог знищує цвіт української нації...