Велелюдна траурна процесія, несамовитий материнський крик та гучне виття сирени. Так у Рожищі прощалися з молодим Героєм Владиславом Кравчуком.
Дивлячись на згорьовану неньку біля домовини, кожен присутній на громадській панахиді розумів - війна вбила не лише молодого Героя, вона відібрала життя і у тієї, яка його зростила та покладала на нього великі надії. Бо це велике горе втрати найріднішої людини не можна пережити, воно у серці матері чи дружини оселяється назавжди чорним важким каменем. І це горе принесла нам росія.
З портрета, обрамленого чорною стрічкою, на нас дивиться усміхнений воїн з великими глибокими очима. І в очах тих стільки рішучості, світла та добра, стільки віри в мирне завтра України.
Владислав Олександрович Кравчук добровольцем став на захист рідної землі, боронив Україну у складі 3-ої окремої штурмової бригади Збройних сил України. Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. Тепер йому назавжди двадцять п'ять.
Попрощатися з мужнім воїном та щирим патріотом своєї держави прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади, однокласники і просто небайдужі рожищани, бо сьогодні нас усіх гуртує спільне горе - втрата цвіту української нації. Тих, кому ще жити, творити, будувати сім'ю та державу. Саме за вільну та незалежну державу і віддав своє молоде життя Владислав Кравчук.
Після громадської панахиди біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України, під звуки військового оркестру процесія рушила до храму Архістратига Михаїла, де відбулося відспівування загиблого. Обабіч дороги з обох сторін люди віддавали шану Героєві навколішки.
За час поховання Героя двічі лунала сирена, ніби нагадуючи: війна тут, близько. І жоден з нас не має морального права бути байдужим. Байдужим до людського горя, до потреб військових, до тих, хто захищає нас вдень і вночі. Бо вони у цій пекельній боротьбі віддають найдорожче - власні життя.
Останнє прощання, спільна молитва за невинно вбитого Героя і під пронизливий військовий салют рідна земля приймає тіло загиблого. Тепер він навічно з Небесною вартою…
За народною традицією на цвинтарі розділили весільний хліб. Та гірчив він присмаком втрат, біди, невимовного людського горя, яке принесла нам ця війна.
Такі реалії нашого сьогодення...