11 листопада Рожищенська громада віддала останню шану солдату 5-ої окремої штурмової Київської бригади Андрію Валерійовичу Миронюку з Дмитрівки.
Місяць тривоги та надії, саме стільки рідні захисника жили і сподівалися, що Андрій живий, бо вважався зниклим безвісти. Та дива не сталося, ненажерлива війна осиротила ще одну українську родину - загибель Андрія підтвердили офіційно.
9 жовтня чоловік загинув у протистоянні з ворогом поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області.
Навколішки зустрічали Героя в центрі Рожища його земляки. Біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида.
Опісля велелюдна процесія вирушила до храму Архістратига Михаїла, де відбувся чин відспівування 38-річного Героя.
А далі загиблого захисника від старого до малого зустрічали у його рідному невеличкому селі Дмитрівці.
Живими квітами встелили останню дорогу загиблого односельці, бо усі знали його у мирному житті як хорошу, працьовиту і чуйну людину.
Остання спільна молитва за душу невинно убитого воїна на батьківському обійсті. І останнє прощання.
У невимовному горі родина. І ніхто та ніщо не в силі втамувати цей біль. Біль від утрати рідної людини.
Поховали захисника України Андрія Миронюка під гучні військові залпи та звуки Державного Гімну на кладовищі у Топільному. А національний стяг, яким була покрита домовина, передали батькам загиблого як символ незалежності держави, за яку віддав життя їх син-Герой.
Вічна пам'ять і слава загиблому захиснику України Андрію Миронюку!
Не забудемо! Не пробачимо!