Рожищенська громада знову оповита сумом та болем. Не висихають сльози матерів, вдів, дітей. Напевне, серце кожного, хто прийшов на громадську панахиду біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України на честь воїна Олександра Антоновича Морара з Єлизаветина, розривалося від сліз, якими омивали домовину люблячого дідуся його маленькі онуки. Заради їхнього мирного майбутнього став на захист України багатодітний батько у перший день повномасштабного вторгнення. Про це чоловік розповів в одному з телевізійних інтерв’ю, перебуваючи у шпиталі міста Дніпро, де після важкого поранення йому ампутували обидві ноги.
Старший солдат, командир 2 механізованого відділення 100-ої окремої механізованої бригади Олександр Морар мужньо боровся з ворогом, з останніх сил протистояв окупантам, побратими рятували його, виносили пораненого з поля бою, і здавалося – загроза смерті відступила. У це вірила родина, підтримувала Героя на лікарняному ліжку. Та 26 травня 2024 року у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону м. Львова серце воїна перестало битися навіки.
Під час громадської панахиди небо розривають гучні сигнали повітряної тривоги. Війна не дає про себе забути і у такий скорботний момент…
Після спільної молитви та прощання траурний кортеж попрямував у рідний Єлизаветин, де проживав з дружною родиною Олександр Морар.
Живими квітами вистелили дорогу воїну від початку села до осиротілої оселі його односельці. Щирим, добрим, працьовитим пам’ятають Олександра всі, з ким зводило його життя.
Останні хвилини на рідному обійсті – і велелюдною процесією тіло провадять до Свято-Володимирського храму у сусіднє Дубище, де відбулося відспівування Героя.
Не стихає плач рідних під час спільної молитви. Розум не хоче вірити, що найріднішої людини більше ніколи не буде поряд.
Під звуки військового оркестру жалобна хода прямує до місця останнього спочинку Героя.
Лунають постріли військових, а знятий з домовини державний стяг передають дружині Олександра Морара, як символ незалежної держави, за яку віддав життя її чоловік.
Вічна пам’ять і Царство Небесне щирому патріоту Олександру Морару! Тепер його ім’я кривавими літерами викарбуване у книзі новітньої історії української державності.