Кожна дитина, дорослий або людина поважного віку, яка постраждала через ескалацію збройного конфлікту в Україні, потребує не лише прихистку та життєво необхідних речей, а й моральної підтримки.
Як і для багатьох українців, 24 лютого 2022 року стрімко змінило життя 81-річної Тамари Іванівни Алакозової з містечка Покровськ Донецької області.
Жінка виросла у дитячому будинку смт. Великі Новосілки на Донеччині. Пізніше вивчалася на будівельника. Працюючи важко на будівництві, молода Тамара у вечірній час освоїла ще й спеціальності секретаря, слюсаря, маляра, арматурника, плиточника, водія. Її руки працювали на будівництві шкіл та садочків, лікарень, багатоповерхівок не тільки в Україні, а й у країнах колишнього Радянського Союзу. Найбільше запам’яталось жінці будівництво Чорнобильської АЕС, а найважче було, за її словами, в Азербайджані під час землетрусів.
За важку працю Тамара Іванівна удостоєна різних нагород, а ще - отримала власне житло у Покровську, де проживала до початку війни.
Жінку контузило, коли в кімнату її квартири прилетів ворожий снаряд.
«Дуже вдячна всім, хто врятував мене з-під завалів, волонтерам, які відправили на Волинь», - говорить пенсіонерка.
Після лікування у Рожищенській багатопрофільній лікарні, Тамару Іванівну поселили у гуртожиток місцевого коледжу. Керівництво навчального закладу, міська влада, волонтери, благодійники доклали чимало зусиль, аби зорганізувати ремонт приміщення і облаштувати побут для внутрішньо переміщених осіб.
Не залишається осторонь і Рожищенська районна організація Товариства Червоного Хреста України підтримує та надає у всьому допомогу.
Тамара Іванівна у 2019 році поховала дочку, а ще раніше помер чоловік. Тож Рожищенська районна організація Товариства Червоного Хреста України взяла Тамару Алакозову під опіку за програмою «Догляд вдома». Соціальна помічниця Марія приходить допомагати у облаштуванні побуту, знаходить у місцевих жителів меблі та інші речі для покращення життя підопічної.
Переживши усі жахіття воєнної реальності, Тамара Іванівна сповнена оптимізму, вірить у Збройні сили України, які обов'язково здолають ворога, та чекає визволення від окупантів рідного дому, щоб обов'язково туди повернутися. А поки, що вдячна усім, хто турбується про її життя і здоров'я у чужій для неї стороні, де вона зустріла багато щирих, привітних людей.
