Молодий, успішний, щасливий. Таким був наш земляк Матвій Оверчук до початку повномасштабного вторгнення. У свої 26-ть проживав у Києві, мав хорошу роботу, кохану дружину, маленького синочка. А ще – так багато планів на майбутнє… Та як справжній патріот добровольцем пішов захищати свою родину, рідну Україну. І віддав за них своє молоде життя. Загинув за кожного з нас.
Про перший влучний постріл з ПЗРК, яким Матвій Оверчук збив російський винищувач "Грач", і за який заплатив власним життям, розповідає сторінка Книги пам’яті Меморіал.
«Старший солдат Матвій Оверчук, позивний Овер, загинув 22 червня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Біла Гора на Донеччині. Наступного місяця воїну мало виповнитися 27 років.
Матвій народився в селі Мирославка Волинської області. Закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, здобув фах інженера-будівельника. Працював у ТОВ «БМК УкрПрофБуд» на посаді інженера з проектно-кошторисної роботи. Жив із родиною у Києві. Дуже любив футбол. Знайшов команду, з якою кожної середи їздив грати у футбол. Любив бігати після важкого робочого дня.
Після початку повномасштабного вторгнення Матвій записався добровольцем до лав ЗСУ. Пройшов навчання та опанував ПЗРК «Ігла». Служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Разом із підрозділом ніс варту на складній ділянці фронту.
«22 червня наш підрозділ, який має збивати літаки, спостерігав за винищувачем ворога. На позиції ми чергували парами. О 10 ранку замість мене заступив Матвій Оверчук з напарником. О 10.45 доповів, що почався наліт авіації і вони працюють. І зовсім скоро ми почули пуск ракети. Вибігли і побачили вибух. Було зрозуміло, що літак збили. Майже миттєво в наш бік полетіли міни – росіяни завжди у відповідь працюють по наших позиціях. Ми знали, що винищувачі працюють в парі. Думали, другий, побачивши пуск ракети, відвернув. Але місцевість тих країв дозволила пілоту спуститися нижче, сховатися. Він з'явився в небі зовсім несподівано. І чітко наніс удар по тому місцю, звідки було здiйснено пуск ПЗРК. Ракета влучила практично туди, де знаходися Матвій Оверчук… Я побачив сліди від вибуху. Проповз до Овера і зрозумів, що йому вже не допомогти...» – розповів командир зенітно-ракетного взводу мотопіхотного батальйону Олексій Аксьонов.
«Матвій був справжнім патріотом своєї країни, і в перший день війни він сказав: «Потрібно тебе з сином завезти в безпечне місце, бо я повинен за 6 годин явитись у військкомат». Він так і зробив....завіз нас до батьків і пішов.... Сказавши: «Ти все, що у нашого сина є, бережи його, що б не сталося…», – згадує дружина загиблого Юлія.
Поховали Героя у селі Переспа на Волині.
Вдома на Матвія чекали мама, дружина, син і брати».
Час не лікує зраненого серця молодої вдови, та, дивлячись на маленького сина, вона згадує слова коханого чоловіка і розуміє, що має бути сильною. А ще вірить, що Матвій оберігає їх з небес.
Вічна пам’ять і шана Герою!