Сергій Ярославович Демчук народився у багатодітній родині в селі Олешковичі Рожищенської громади. Мав п’теро сестер та брата, тому з дитинства звик жити у гурті та допомагати один одному.
Закінчив Носачевичівську загальноосвітню школу.
Відслужив військову службу в прикордонних військах та повернувся у рідне село.
Сергій Ярославович мав «золоті» руки та добре серце, так згадують про загиблого односельці. Молодого чоловіка поважали у сільській громаді як хорошого господаря, працьовиту та виважену людину з власними життєвими переконаннями, обирали сільським депутатом. Сергій Демчук ніколи нікому не відмовляв у допомозі, був щирим у спілкуванні, любив свою землю, був справжнім патріотом.
Сергій Демчук заробляв на життя будівельними та ремонтними роботами, спробував і заробітчанського хліба, останніми роками працював електрозварником на одному з підприємств у Ківерцях.
24 лютого, в день повномасштабного вторгнення, Сергій Демчук як зазвичай вранці поїхав на роботу. А згодом зателефонував дружині Наталії: «Війна почалася!». На той час їхньому синочку Макарові було три, а маленькій донечці Аніті пішов другий рік.
- Перші дні ми як і всі постійно слідкували за новинами, згодом Сергій став їздити на роботу. Хлопцям приносили повістки. На війну потрапили двоє племінників чоловіка – Дмитро та Олександр. Тож якось ввечері у розмові Сергій попередив, мовляв, будь готова, що й мене заберуть. І 15 березня його забрали, - згадує дружина загиблого Наталія.
Сергій Демчук захищав Україну у складі 115-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України, брав участь в обороні Лисичанська.
- За кожної можливості Сергій намагався подзвонити додому, бувало через день телефонував, бувало й раз у тиждень. Все залежало від того, на якій ділянці фронту вони знаходилися. Розповідав мало, частіше розпитував про дітей, про домашні справи, - говорить Наталія Демчук.
А через чотири місяці Сергієві Демчуку випала можливість провести кілька днів удома. Це був липень 2022-го.
- Це була наша остання зустріч. П’ять щасливих років ми прожили з Сергієм, він був найкращим чоловіком та батьком – добрим, спокійним, терплячим, роботящим. На все воля Божа, казав, їдучи з дому, - згадує дружина загиблого.
У другій половині серпня телефонний зв’язок з Сергієм Демчуком обірвався. Минуло кілька днів мовчанки і дружина Наталія стала телефонувати до побратимів, командира, але точної відповіді не отримала. На душі стало неспокійно. А згодом представники військкомату принесли у хату страшну звістку - 22 серпня 2022 року неподалік села Опитне Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання щодо виявлення та знищення сил противника стрілець-помічник гранатометника механізованого батальйону Сергій Демчук отримав поранення не сумісне з життям.
2 вересня громада провела Героя в останню дорогу. Поховали Сергія Демчука у рідному селі Олешковичі.
Війна осиротила ще двох дітей, спогади про тата у яких, зважаючи на їх досить маленький вік, будуть дуже туманними. Та одне напевно знатимуть діти Сергія Демчука – їх тато був щирим патріотом рідної землі і загинув як Герой.
Згідно з Указом Президента №436/2023, датованим 18 липня 2023 року, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдата, стрільця-помічника гранатометника 115-ої окремої механізованої бригади Сергія Ярославовича Демчука нагородили медаллю «За військову службу Україні» (посмертно).
Вічна пам’ять і слава захиснику України Сергію Демчуку! Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях!