Стрілець стрілецького батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Володимир Ігорович Лепа загинув під час штурмових дій, виконуючи бойове завдання щодо захисту України поблизу селища Мале Веселе на Харківщині 10 вересня 2022 року. Героєві було 46 років.
Народився Володимир Лепа у селі Рудня Рожищенської громади.
Закінчив Рожищенську загальноосвітню школу №3, вступив на навчання до Рожищенського зооветеринарного технікуму, де провчився лише рік, бо зрозумів, що ця професія йому не до душі. Далі була строкова служба.
Після повернення з військової служби працював за кордоном, згодом у Руднянській сільській раді, ТзОВ "ХАДЕА СТІЛ КОМПАНІЯ", ТоВ "Кромберг енд Шуберт".
"Наш перший помічник і господар " - так характеризує сина згорьована ненька і додає, що Володимир любив працювати і на обійсті, і в полі. Не цурався будь-якої роботи, ніколи не поділяв її на чоловічу та жіночу.
Після повномасштабного вторгнення не вагався і прийняв справжнє чоловіче рішення - стати на захист Батьківщини. І вже 25 лютого був у військкоматі.
"Коли був тут, ще юлизько, то міг додому вирватися, так було кілька разів, - згадує матір загиблого. - Все переймався, чи даємо ми раду собі, домашньому господарству. А далі сина відправили у зону бойових дій. Разом з побратимами протистояли ворогові на нульовці".
За словами батька загиблого, Володимир вірив у Перемогу і ніколи ні на що не жалівся. "Маю йти, бо ворога потрібно вигнати з нашої землі" - так пояснював своє рішення.
У переддень загибелі, ніби щось відчуваючи, Володимир зателефонував усім рідним - батькам, братові, племінникам, двоюрідній сестрі - усіх розпитав про справи, говорив про мирне життя після повернення. Та повернення на малу батьківщину - востаннє у домовині - виявилося незагоєною болючою раною не тільки для родини Героя, а й для усього села. Бо поважали Володимира односельці за щирість, бажання усім допомогти, спокійну вдачу.
Володимир Лепа був доброю, відповідальною, активною та життєрадісною людиною. Мав безліч планів на життя, яким не судилося здійснитися.
У тому запеклому бою поблизу селища Мале Веселе на Харківщині Володимир з побратимами дали гідну відсіч окупантам, але втратили найдорожче - життя.
Президент України Володимир Зеленський за героїзм та вірність військовому обов'язку відзначив стрільця стрілецького батальйону Володимира Лепу орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Поховали захисника України у рідному селі.
Вірш-присвята рідному братові - ще один короткий життєпис нашого Героя-земляка.
ВІЧНА СЛАВА ТОБІ, БРАТЕ...
До Бога, з бою.
Рано було, брате.
Не до кінця пройшов свій шлях земний.
Впав сивиною біль на скроні тата, мама старенька вірить - ти живий.
Герой з Волині, патріот
в душі. Не звик себе за іншими ховати. Про подвиг твій писатимуть вірші, про тебе вічно будуть пам'ятати...
Один із перших, він пішов на Схід.
- Хто, як не я! - геть відкидав тривогу. Молилась мама довго йому вслід, а він ішов здобути Перемогу.
Відвагу, мужність, чесність в серці мав. Завжди по совісті старався жити. Господь тобі своїх дітей не дав, пішов чужих від кулі боронити...
Мій менший брат, з волинського села.
З тобою спільного було у нас багато. Одна матуся нам життя дала
і розуму навчав наш мудрий тато...
З дитинства бойовий, веселий був.
За себе міг та інших постояти.
Хто не звертався - кожного почув, ніколи не боявся працювати.
Золоті до господарства руки мав. Бабусі їздив дрова нарубати.
Часом, футбол із хлопцями ганяв. Радів я, що такого маю брата...
Закінчив школу. В технікум вступив.
Але не мав охоти до навчання.
В армії, як усі відслужив.
В роботі показав своє старання.
Біля батьків брат жив і працював. Коні любив він, сіяти, орати.
Душа компанії, багато друзів мав.
У нього завжди лад був коло хати.
Життя минало.
Сім'ю не створив. В місті влаштувався працювати. Україну віддано любив тому, тому й пішов першим захищати...
Гарячі точки.
Не одну пройшов.
Не нарікав на труднощі й тривогу. Багато побратимів там знайшов і свято вірив
в нашу Перемогу...
Здали наших Героїв - волинян.
На вірну смерть наказом їх послали. Болить душа, тоді мій брат був там, як її, дуже багато розстріляли...
На Харківщині загинули вони. В розвідку йти їм наказали. Ворог чекав і усіх розстріляв, а муки їх на відео знімали...
Додому повернувся на щиті.
Досі не вірю, що немає брата.
Себе частинку втратив в цім житті, батькам на серце раною ця втрата..
Загинув, як Герой, зброї не склав.
В полон катам ненависним не здався. Він смерть свою із гідністю прийняв
і в небо Ангелом нескореним піднявся.
Волинським патріотам Вічна Слава. Бо ге за гроші йшли у бій чи ордени. Щоб вільною була рідна держава,
діти ніколи не побачили війни...
Минає час, але немає брата. Батьки не вірять і досі чекають. Про тебе будуть люди пам'ятати.
Бо ти Герой! Герої не вмирають!
Соломія Українець
Вічна пам'ять та шана Героєві, який загинув за кожного з нас.