Війна щодня забирає життя українських Героїв, покриваючи чорними хустинами голови вдів, оселяючи у серцях осиротілих дітей вічний смуток.
Втрата Героїв - це невимовний біль. Але цей біль подвоюється, коли після повернення з поля бою у боротьбі за життя воїна перемагає смерть.
Олександр Миколайович Ладчук з Кобча у час повномасштабного вторгнення як і тисячі українських чоловіків взяв до рук зброю, аби захистити від ворога родину та рідну землю. Відважно боровся з російськими окупантами, вірив у Перемогу. В одному з запеклих боїв дістав поранення, лікувався та проходив реабілітацію.
І хоч мав важке поранення, але рідні вірили, що з часом Олександрові таки вдасться поправити здоров'я та призвичаїтися до життя. Думали, що найстрашніше уже минуло. Та не судилося...
Віддати останню шану 53-річному Олександру Ладчуку зійшлися рідні, друзі, представники влади, сусіди і просто небайдужі жителі громади.
Від рідного дому тіло Героя під звуки військового оркестру провадили до сільського храму, де відбувся чин відспівування.
З усіма військовими почестями поховали Героя на місцевому кладовищі. Зболене тіло воїна назавжди прийняла у свої холодні обійми рідна земля.
Ніякими словами не вгамувати пекучий біль і не загоїти душевні рани рідних від непоправної втрати, бо війна забрала у них найдорожче - без підтримки залишилася дружина, без батьківської поради - дочка Героя.
Вічна шана і слава захиснику України Олександру Ладчуку! Хай спочиває з миром!
